А мiсячне сяйво

В ніч на Купала

А місячне сяйво ллється
Аж через вінця ночі
На річку, на ліс, на волосся,
На груди тугії дівочі,
На руки, що м'ятою пахнуть,
На очі ті синії-сині,
На пишний зелений віночок
З волошочок та конюшини.
А в погляді стільки ж жаги,
А пристрасті стільки ж у тілі,
Що їй певно хвате снаги
Знайти оту квіточку сили.
Сьогодні Вогонь і Вода
Злилися в дівочіїх мріях.
Сьогодні вона лиш одна
Нареченою піде Ярилі.
Сьогодні до неї говорять
Нічнії птахи і рослини,
Хороводи свої хороводять
Русалки і мавки ліснії.
Вона того не боїться,
Вона те ще змалечку відала,
Що мала на світ народиться,
Щоб бути "зеленою відьмою".
То люди нехай стрибають
Крізь ті вогняні кострища
Та на віночках гадають,
Кому наречений ближче.
А в неї інша турбота -
Трави цілющі й коріння,
Та квітка ота приворотна,
Щоби наварити зілля.

Впевнено в хащі іде,
Немов молитвами предків,
Немов її хтось веде,
Мов княжна по своєму маєтку.
Під ногами мохи та хвоя.
У кущах, мов зірки, світляки.
Ноги в землю вросли, мов корені,
Руки - в небо, немов гілки.
Ну нарешті!  Ось воно місце!
Духи лісу шепочуть: "Зірви!"
Одгорнула руками листя,
А там квіточка тая горить.
Все збулося, як бачилось в снах,
Як у книзі долі написано.
А тепер їй по болотах
Та до відьом на гору ту Лису.
Там навчать її зілля варить.
Там того вона зілля і вип'є.
І тоді вона зможе прожить
Три наступних земних століття.

Молодою красою тоді
Й неземною своєю вродою
Всі наступнії триста літ
Буде губити кожного,
Хто задивиться на красу,
Хто жадатиме її тіла,
Хто захоче в її косу
Вплести зраду, забувши,
Що вдома чекає дружина.

Ті наступнії три століття
Всіх малесеньких діточок,
Та стареньких усіх і літніх
Лікувать буде від болячок.
Та жінок усіх від безпліддя,
Від самотності і журби.
Всім наварить цілющого зілля
З чудодійних коріннь і трави.

Може вийде у неї нарешті
Хоч когось привчити до вірності.
Може зможе нарешті зцілити
Людей від горя і бідності.

Нехай відьма, але ж із людей.
Хай ворожка, але ж не ворожа.
Але ж серце з її грудей
Так на сонце гарячеє схоже.

Задля щастя людей вона зробить усе.
А не вийде, то і не житеме!
В лісі для іншої відьми зросте -
Папороттю заквітне.

          ***

Ранок на землю вже вилив
Чисті, мов сльози, роси.
У росах купається відьма
Й зелені розчисує коси...