Зігнулась в поклоні жебрачка старенька.
Закудлане, сиве пасмо на щоці.
Худенька, бліда, наче пташка маленька.
Дрібні копійки в зашкарублій руці.
По зморшках глибоких все котяться сльози
Пекучі, гіркі, мов розпечений жар.
В благій одежині в хрещенські морози
Як докір стоїть, як в обличчя удар.
Здалося - це мама, бо вчулося: "Доню"
І дуже знайоме щось в постаті цій.
Спинилась, поклала в старечу долоню
Бабусі останній карбованець свій.
Важка й незабутня була та картина.
Здавалося бачу усе уві сні:
"Як звуть вас, бабуню?" "Мене? Україна".
І шепіт той довго вчувався мені.
Жебрачка
© Copyright: Елена Борисенко 5, 2016
Свидетельство о публикации №116070209043
Свидетельство о публикации №116070209043
Рецензии
Замечательно, Леночка, написано!
И всё - чистейшая правда. Спасибо!
С добрыми пожеланиями,
Раиса Зимина 2 05.07.2016 07:56 • Заявить о нарушении
И всё - чистейшая правда. Спасибо!
С добрыми пожеланиями,
Раиса Зимина 2 05.07.2016 07:56 • Заявить о нарушении
Благодарю, Раисонька! Написано стихотворение в 2007 году, а до сегодня актуально.
Хочется плакать.
Елена Борисенко 5 05.07.2016 16:53 Заявить о нарушении
Хочется плакать.
Елена Борисенко 5 05.07.2016 16:53 Заявить о нарушении