Лина Костенко. Пейзаж из памяти

Чуть-чуть касаюсь слова акварелью -
туманно утро, тихо, парапет.
Из длинного кленового тоннеля
выходит Рыльский - абрис, силуэт.

Резьба по небу - дерево червлёно.
И я из дымки - тенью, как во сне.
Он смотрит на меня печально-удивлённо:
вот я - а он с собой наедине.

А я смотрю... Волнуюсь я немного...
И разминулись. Только силуэт.
Вот встретились -  случайно? - две эпохи -
девчонка глупая и истинный поэт.

Кружатся листья, глухо звук шагов...
Пейзаж, которому годов, годов, годов.

                Пейзаж із пам"яті

Ледь-ледь торкаю слово аквареллю -
прив"ялий ранок, тиша, парапет.
З кленового туманного тунелю
вихлдить Рильський, майже силует.

Різьба по небу - дерево черлене.
Я теж з туману обрисом з"явлюсь.
Він сумно-сумно дивиться на мене -
хто я така, чого я так дивлюсь.

А я дивлюся... Я хвилююсь трохи...
І розминулись.тільки силует.
Оце і все. Зустрілись дві епохи.
Дурне дівчатко і старий поет.

Кружляє листя, і не чутно кроків.
Пейзаж, котрому років, років, років.


Рецензии