Жизнь никогда не была легкой

Життя ніколи не було легким,
Бо під ногами непрямі доріжки,
Одвіт шукав я на сторінках книжки,
Поет відповідав. Та чи я згоден з ним?
По-своєму трактуючи життя,
Своїй природі зрадити не можна,
Якщо я зраджу, буду вже не я,
Забракло думки і душа порожня.
Хоч важко, не спинятись, а іти,
Ходу прискорюючи, і назад ні кроку,
Чи зможе хтось мені допомогти
На гору йти круту й високу?
І знов нелегко. Знов передчуття
Неврівноваженості, наче між світами
Поодиноке крається життя
Без світла, без води і довгими літами,
У чому сенс, де крила, як колись?
І де я зможу відповідь почути?
А думки наче воїни зійшлись,
Яка з них переможцем має бути?
У кожного свій шанс і істина своя,
В бою завжди перемагає сила,
Філософ все одно сильніш за зброяра,
І думка серце не одне згубила,
І кожен день – в усьому боротьба,
Постійний рух вже увійшов у звичку,
Хто прямо, а в кого дорога непряма,
Хто любить день, а хто у зорях нічку.