З очей стражденного упали дві сльози,
І голову здавив вінець терновий,
А гострий цвях був у його нозі,
І стовп ставав поволі пурпуровий
Від крові, що невинна і свята,
А він просив за всіх людей у світі,
А хто є, хто був і буде без гріха?
Народжені у цю хвилину діти.
Не винен кат, що на хресті розп’яв,
А винен той, хто так безчесно зрадив,
Юрба дивилася на те, як він страждав,
І забувала про безчинства й вади.
Боліли рани, він усіх прощав,
Молився пересохлими губами
Тому, хто вже його на небесах чекав,
За ним тужили й сльози проливали.
Повірить Мати не могла всьому,
Яке було жорстоке покарання!
А вітер колисав її сльозу,
В її очах був смуток і мовчання.
Хай вороги радіють і сміються,
По самі вуха у своїх гріхах,
З моїх очей так само сльози ллються,
Почуй же Бог мене на небесах!
24.02.2016 р.
Распятие
© Copyright: Сафие Гасанова, 2016
Свидетельство о публикации №116063004199
Свидетельство о публикации №116063004199
Рецензии