. . .
Мiй каганець краде у мене час –
давно вiд хати має вiн ключi.
Прийде, як тать, засвiтиться нараз –
як вовк, очима блима уночi…
Гiпнотизер, хижак, тваринна суть.
Йому замало всiх бентежних днiв.
Щоб я нiяк не зважилась заснуть,
вiн до зорi досвiтньої сидiв.
Скрипiв i дихав важко олiвець,
бо є невiльник у моїх руках.
Йому хижак – блимастий каганець -
вогнем очей якийсь навiяв страх.
I от уже нiчних потвор юрба
розбiглась i сховалась у кутки,
i на паперi нелюдська журба
розсипала ранковi пелюстки.
I каганець вогонь свiй загасив,
i подих рiвним став ув олiвця.
I вже нема нiчних натхненних злив…
I так щонiч – без краю i кiнця.
Мiй каганець краде у мене час
© Copyright: Валентина Степанишина, 2016
Свидетельство о публикации №116062806686
Свидетельство о публикации №116062806686
Рецензии