. . .
Вже шостий рiк, як ти пiшов iз дому.
А тiй любовi молодiй твоїй
не хворина всi нутрощi судомить,
а той вогонь пекучий в серцi мiй.
Не звинувачуй, що нема дитяти, -
нема й не буде, то її бiда.
Вона взялась чужу сiм;ю розтяти,
та оранку запнула лобода,
i всi зернята вiльгiстю покрились.
Сiвачу, не надiйся, не чекай,
бо не росою в янголiв iз крилець
полито цей невдалий урожай!..
Вже шостий рiк, як ти пiшов iз дому
i вкотре обiрвав чиюсь струну…
Я не бажаю засухи нiкому,
але й дощiв твоїх не поверну.
I Боже борони тебе зустрiти!
Живи собi, пустельний вовкулак,
без вовченят, бо й вовченята – дiти,
а на тобi – страшний безрiддя знак.
Вже шостий рiк, як ти пiшов iз дому
© Copyright: Валентина Степанишина, 2016
Свидетельство о публикации №116062804918
Свидетельство о публикации №116062804918
Рецензии