. . .
Ходить лелека у тихому лузi, -
чи не мої вiн шукає слiди?
Десь там далеко, в Пiвденному Бузi,
в дзьоб свiй вузький зачерпнув вiн води.
I прилетiв, i принiс менi воду:
- Ось тобi, жiночко, втраченi днi!
Може, тепер не пiдеш ти без броду
i не пiдеш по колючiй стернi?
Може, тепер ти, на щастя в надiї,
в божiй росi свої змочиш вуста?
Може, забудеш незбутнiї мрiї
й вибереш пазуху теплу Христа?
- Може, лелеко. А, може, й не може.
Час недоречний, i хто його зна:
може, менi благовiщення Боже –
знову рiка без човна i без дна…
Ходить лелека у тихому лузi
Пильно вдивляючись в далеч ясну.
Знаю, вiн бачить в Пiвденному Бузi
срiбнi дощi i подiльську весну.
Ходить лелека у тихому лузi...
© Copyright: Валентина Степанишина, 2016
Свидетельство о публикации №116062403316
Свидетельство о публикации №116062403316
Рецензии
Я обізвуся, з Південного Бугу,
З широкого, нашого, подільського лугу.
Бо десь, там далеко, україночка наша,
Звила гніздечко, та все має тугу.
За милим краєм, батьківським порогом,
І за тим Бугом, що прямо за рогом.
Ця річка, на світі, найкраща вона,
Прямо, з дитинства, витікає одна...
З теплом,
Михаил Онищенко2 13.08.2017 16:19 • Заявить о нарушении
З широкого, нашого, подільського лугу.
Бо десь, там далеко, україночка наша,
Звила гніздечко, та все має тугу.
За милим краєм, батьківським порогом,
І за тим Бугом, що прямо за рогом.
Ця річка, на світі, найкраща вона,
Прямо, з дитинства, витікає одна...
З теплом,
Михаил Онищенко2 13.08.2017 16:19 • Заявить о нарушении