КишенiКлiщКлiшеКлич

Кліщ?
Кліше?
Клич?
Кише...

Ні.

Кишені вирвані.
Тепер увесь непотріб
я складаю до мозку,
але раніше хоча б щось чисте вдавалось
ложити туди.
Відчуття об'єктивної реальності.
Таке ж об'єктивне і реальне
як Морозко.
Старий маразматик
у мені так гидко,
нахабно гудить.

Кишені!
Клич?
Кліше?
Клі...

Ще.

Кліщ засів у мені.
Яка нахуй метафора?!
Серйозно.
Сподіваюсь,
у перший раз
та не в раз останній.
Я заїбався вже чекати
результатів та йорзати,
Думки про енцефалітну ***ню
також грають з моїм станом.

Кишені!
Кліщ!
Клич?
Клі...

Шия.

Кліше я не потерплю.
Ніяких “Чорних мужиків”
та єсенінського депресняку
під фанфари алкоголю.
Хоча я вже доказав собі,
що я пияк.
Чи поки що ні?
Ніяких єсенінських ший.
Тримайся, мудак, -
у бій хоча б з цим горем.

Кишені!
Кліщ!
Кліше!
Кли...

Чи?

Клич мій всього п'ять стадій прийняття,
танець в обіймах деструктиву
біля могили,
де три хреста -
егоїзм, самотність, скука.
Але ж я завжди ненавидів хрести.
Сука.

Кишені!
Кліщ!
Кліше!
Клич!