Досвiтнiй час, та безлiч справ
i каву нiколи попити.
Ти ще так солодко дрiмав,
зi сном не квапився проститись…
А я свої вузькi слiди
брукiвцi мовчки залишаю,
i йду поспiшливо туди,
де так жаданно не чекають,
де твого погляду нема,
де рук твоїх нема торкання,
де лiтом снiгова зима
вбиває холодом кохання.
Досвiтнiй час, та безлiч справ
© Copyright: Валентина Степанишина, 2016
Свидетельство о публикации №116062303386
Свидетельство о публикации №116062303386
Рецензии