Я розіб’юсь об скло твого вікна,
Як в сотий раз долатиму мовчання,
Воно зависло, начебто стіна,
А я все шепочу пусті зізнання.
Зі слів зв‘ язала затишне кашне -
Таке тонке і майже невагоме,
А щоб хоч трішки було запашне,
Додала м’яти – зовсім підсвідомо.
Ти ж вирішив, що то – якесь ярмо,
На землю скинув всі мої потуги,
А що не зміг, сповзло до ніг само,
Не втримавшись на шиї від напруги.
Визбирую по крапельці меди;,
Які коханням в захваті варила.
Я розіб’юсь об скло колись, а ти
Мої на згадку лишиш мрійні крила.
Об скло твого вiкна
© Copyright: Оксана Днистран, 2016
Свидетельство о публикации №116062106927
Свидетельство о публикации №116062106927
Рецензии