Запах лiта

Весна минає знову, пахне літом...
Люблю бродить полями за селом –
луги широкі так і манять цвітом,
зелено-, жовто-, різнобарвним сном.

Волошки в житі – сині оченята!
Червоні маки – мов вогні горять.
Васильки між полями що солдати,
схиливши голови тихесенько стоять.

Як пахне липою, а ще квітковим медом
і полином терпким, і чебрецем.
На пасіці колись укрившись пледом,
в дитинстві мріяв, сяючи лицем.

Тривожать пам‘ять скошені отави,
я п'ю на повні груди цей нектар.
Мій шлях встеляють шовковисті трави,
попереду в степу горить пожар...

То сонечко за обрій вже сідає
й остання бджілка з поля ген летить.
В такі хвилини серце завмирає,
а іноді воно іще й болить...

Щемить, жалкує за безкраїм небом,
де буйний вітер хмари розганя.
Волосся він розвіював у тебе
і гриву прудконогого коня.

Колись скакав у юності полями,
колись з коханою годинами блукав.
Вже сам броджу високими хлібами,
кохану Бог давно до себе взяв...

Йде чебрецево-волошкове літо,
іскриться вранці перлами роса
і п‘янко пахне в полі різноцвітом,
і навкруги стоїть така краса!

21.06.2016