Время-разрушитель... Из Ларисы Вировец

Оригинал:


Мій цезарю, втечі я вже не планую,
Я мовчки блукаю в своїй огорожі,
А час доокола тече і руйнує
Минуле, що я зруйнувати не зможу.

Тече крізь солоні стовпи, вздовж дороги
На всіх перехрестях полишені мною,
І поли твоєї пурпурної тоги
Вкриваються порохом – бурою хною.

Ескізи, які вже не встигли згоріти,
І наших щоденних розмов фоліанти
Гортає гарячий зажерливий вітер:
Коштовні дрібнички, куди не поглянь ти…

Осяє їх сонячний промінь з-під стелі
І вихопить раптом з-під ретуші й гриму…
Це – білі уламки старих капітелій,
Це залишки Риму.
2007
               

Перевод с украинского Светланы Груздевой::


Мой цезарь, я наш уговор не нарушу:
Блуждаю в пространстве своём за оградой.
А время течет, разрушая, как душу,
Минувшее наше…должно быть, так надо.

Столбы соляные по длинным дорогам
На всех перекрестках оставлены мною,
И полы пурпурной торжественной тоги
Твоей – покрываются бурою хною.

Эскизы, что, думалось мне, не сгорают,
И наших заветных бесед фолианты
Листает огонь. Пепел бывшего рая –
Почти безделушки, а все ж бриллианты…

Затеплится луч, потолком пробегая,
И выхватит он из-под ретуши-грима
Обломки былого, что нас согревают, –
Погибшего Рима.