Не можу я так далі жити.
Піду в луга, де шепіт трав.
Де пахнуть медом ніжні квіти,
Що поросли поміж дубрав.
Немає там ні зла ні горя
І не присутній там обман,
Лиш ніжних квітів ціле море,
Та чистий вранішній туман.
Пташину пісню чути мушу,
Та чаплі крик в туманній мглі.
Там теплий вітер гоїть душу,
Що покалічена людьми.
Там хочеться обняти землю
І стрівши раннюю зорю,
Знайти прихист своєму серцю
І почуватись мов в раю.
Не можу я так жити
© Copyright: Борис Задорожный, 2016
Свидетельство о публикации №116062003099
Свидетельство о публикации №116062003099
Рецензии