Наше мовчання,
як два кораблі -
хто з нас першим потоне
в буденності та мінливості слів?
О ні!
Я покинута!
Ця перемога - навіщо
мені
на руїнах
оголеної душі?
Зависока плата.
Небо приручити, прдушити,
а потім, може, залатати
тисячами клаптиків і голок,
сигаретами і алкоголем
зірок.
Але - стоп. Я кричу -
мовчки, самими очима.
Чому зник корабель твій?
Більше нічого не хочу.
Все бачити, як востаннє,-
безнадійно,
смертельний біль
мовчання.
Кораблі розбито
в тихій гавані,
покинувши острів
відчуження.
2011
Мовчання
© Copyright: Алина Вершина, 2016
Свидетельство о публикации №116061907494
Свидетельство о публикации №116061907494
Рецензии
