Стiна плачу

СТІНА ПЛАЧУ

На землі, під синім небосхилом,
Жив своїм життям Єрусалим.
Місто голосами гомоніло,
В різноквітті пишному буйніло,
Сонцем упиваючись святим.

Вранці, над долиною вузькою,
Пролунав церковний передзвін.
Тихо відізвавшись над горою,
Над дахами пролетів стрілою
І побіг за вітром навздогін.

Грали промінцями золотими
Храму Магдалини купола.
Тихо між провулками вузькими
До стіни плачу йшли пілігрими.
Серед них і я в той день була.

Пов’язавши шовкову хустину,
До стіни зійшла по сходах вниз.
І неспішно вставши на коліна,
Я записку вклала у шпарину
Та сльозами вмилась молячись.

Відчайдушно я благала Бога
За країну згублену мою.
Щоб відвів страхи від серця мого
Та вберіг від жереба сумного
Мій народ, Вітчизну та сім’ю.

Земляки давно продали душі,
Промінявши діамант на скло.
Але вірю я у бій грядущий,
Проти зла повстануть небайдужі
І проб’ється правди джерело.

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(червень 2016)