Игорь Рымарук. Дева Обида

Стали над пропастью - где кто из них? - 
тёмные с виду.
Плакала в ночь из любимых двоих
Дева Обида.

Кто упадёт? Не хватает для двух
места на свете.
Душу которого манит Бог
в рваные сети?

Так прикипела к тысяче слов
чёрная бинда...
Прочь из проклятых звала веков
Дева Обида.

Уж перешли чудеса и кресты,
дебри и скалы.
Гнули дубовые люто хребты,
что там искали?
Вещего слова? Погибели? Иль
едла для быдла?..
И озирается, призрак и быль,
Дева Обида:
Быть ли душе, ставшей пеплом дотла, -
быть, не зверея?..
Что же ты имя Обиды взяла,
Дева Мария?

               Примечание: бинда - лента.

              Діва Обида
Стали над прірвою - хто потойбіч? -
темні обидва.
Плакала в ніч із коханих облич
Діва Обида.

Хтось упаде - бо немає для двох
місця на світі.
Душу якого заманює Бог
в порвані сіті?

Вже прикипіла до тисячі пліч
траурна бинда...
Кликала пріч із пекельних сторіч
Діва Обида.

Вже перейшли чудеса і хрести,
нетрі і скали.
Люто гнучи задубілі хребти,
що там шукали?
Віщого слова? погибелі? Чи
їдла для бидла?..
Ще озирається, нитку рвучи,
Діва Обида:
може, душа, спопеліла дотла,
не озвіріє...
Чом же ти ймення Обида взяла,
Діво Маріє?