На травах, в лузі, роси порозквітли,
Даровано зорею слід води,
Та, тут босоніж є сліди,
Що до озер горою зникли.
Хто тут блука? Хто спів пташиний розбудив?
Кого із ранку роси умивають ?
Кому шепочуть та кохають
Хто вирина з казкових снів?
Туман росою берег криє,
Та, з часом, тихо мовчки скрес,
Забравши зірку із небес
Й небеса водою вмиє.
Прикинься мила, нас чекають…
Зоря, небесні журавлі,
Що клич кидають...не мені,
Що буде вдень вони не знають.
А може, вдень заграє вітер,
Розпушить косу у верби,
Яку сплітала вчора ти,
Та заплітала в косу квіти.
Кульбаба смішно надуває
Свої пухнасті, милі щоки,
Вона сторожка, аж допоки
І з нею вітер не заграє.
Роса, мов діамант від Сонця,
Укрила трави в зелень, в лузі.
Стоїть опудало в картузі
Та промінь суне у віконце.
Ранок
© Copyright: Александр Бирзула, 2016
Свидетельство о публикации №116061506513
Свидетельство о публикации №116061506513
Рецензии