Чернобель

26 квітня,рік 86,година перша ночі,
Син мій не спить,ще навіть не заплющив очі!
-"Синочку,спи,тобі рано вставати,
Це кажу тобі я-твоя рідна мати.
Тобі завтра до школи,ти в мене ще маленький,
Синочку,засинай,прошу тебе,рідненький!"
А син заснути все не міг,хоч як він не старався.
Він сильно же за батька хвилювався.
Розпитував коли тато прийде додому
Й розрушить журбу однотонну.
-"Голубчику,не бійся,тато повернеться,
Ти засинай,тобі тато присниться!"
Минуло хвилин з 20,а батька все немає...
-"Мамо,мені страшно,в мене серце калатає!"
А мати теж не менше сина хвилювалась,
Але вона все не здавалась.
Чекала чоловіка як ніколи ,
І син чекав,хоч завтра йти до школи.
Незнав ні син,ні мати,
Що чоловіка,батька більше не побачуть,
Не прийде він уже додому
І покотяться сльози на лиці блідому.
Тут раптом,через 3 хвилини-
Неочікуваний вибух в себе все поглинув...
Взірвавсь реактор в Прип'яті глухому,
Це лихо стало кожному відомо!
Настав вже ранок,ніч минула,
На весь світ біда поринула,
Там смерть життя косила,
Допоки в тілі була сила.
Тяжко було покинути дім,
Аби залишитись живим.
Не всі переїзджали ,
Багато хто на місці помирали.
Ой,тяжко було матері і сину,
Без батька син наполовину сиротина!
Він бідний опромінення зазнав
І сильно-сильно застогнав:
-"Матусю,мамо!Мені тяжко говорити.
Скажи,матусю,а мені ще довго жити?
Ой,мамо!Як же я стомився!
Ти знаєш,мамо,мені тато снився!
Він говорив,що скоро будем разом,
Що добре там йому,хоча сумує часом.
Там жити краще,опромінення нема,
Матусю,будеш ти сама..."
-"Голубчику,синочку,не кажи такого!
Я за тебе молюсь Богу!
Будеш ти ще довго жити,
Я прошу,нетре тужити..!"
А сину гірше все ставало,
І раптом його серце стало..!
О,як же плакала вона-
Нещасна,бідна і сама.