Озирнись на перші сонячні промені.
Я в них сотні заспіваю пісень.
Вже будинки, окулярами стомлені,
мружать вікна на незібраний день.
Перше слово, що колись без закінчення,
підросло – і стало більше сердець…
і розсипалось на зорі нелічені.
Обіцяй, що це всього лиш кінець...
що нарешті коло стане трикутником…
що прощання загубило число.
…вже іди…
в свої спустошені сутінки,
де ні слова про коха…
ані сло…
де нi слова про коха...
© Copyright: Наталия Цыганова, 2016
Свидетельство о публикации №116061300623
Свидетельство о публикации №116061300623
Рецензии