Я лавандове поле встеляла до ніг,
Сизиною уверх, відтіняючи небо,
Щоб до мене колись ти дістатися зміг,
Власний волос вплітала у зоряні стебла.
Цвіт лаванди розлігся в килимову красу,
Звав зануритись в космос планетних заглибин,
Сенс втрачався у вимірах, ліку часу,
Лиш лякало, щоб ти на шляху десь не схибив.
Розливалось ефірністю масло лаванд,
Втому легко зняло ароматним натхненням,
Ми поринули разом в обійми нірван,
Небо щастя трусило сузір’ями в жмені.
Я лавандове поле встеляла
© Copyright: Оксана Днистран, 2016
Свидетельство о публикации №116061303355
Свидетельство о публикации №116061303355
Рецензии