Збагни

Збагни мене … збагни, не аби як,
Збагни, щоб далі забажалось жити.
Так, наче сонце лагідне в горах,
Промінням золота ранковим оповито.

Збагни, коли захмарює журба,
І сум, неначе вовк голодний виє.
Так, ніби в серці голка для шиття,
Омани візерунками закрила.

Збагни, коли настане ніч,
І ти в обіймах лагідних мене здолаєш.
Все, що було і буде там колись,
Без мене не скуштуєш – не пізнаєш.
© Copyright: Аврора Миром 2016


Рецензии