Борис Олийнык. Памяти Павла Тычины

Да когда б я сумел разгадать
эти тайные знаки,
Что мне слали в тот день
и травы, и воды, и злаки,
Да когда догадаться бы мне,
что вещают вОроны, -
Я рванулся бы сразу на все
на четыре стороны.
И упал бы я бездной,
я стал бы скалистым порогом,
Чтоб его не пустить,
чтоб вернуть его с этой дороги.
А когда разгадал,
а когда догадался - то поздно.

Он ушёл...
На ворота склонилася песня...
Осень вновь умирает
на сивом, на сизом на ветре -
Мы состаримся на год
за законами вечного права.
Но когда оставляют нас
диво-поэты - поверьте:
не на год - на эпоху
стареет народ и держава.

          Пам"яті Павла Тичини

Та коли б я зумів розгадати
оті знаки таємні,
Що в той день мені слали
і трави, і води студені,
Та коли б здогадаться мені,
чого крячуть ворони, -
Я б рвонувся одразу на всі
на чотири сторони
І упав би проваллям,
постав би скелястим порогом,
Щоб спинити його,
щоб вернуть його з тої дороги,
А коли розгадав,
а коли здогадався - вже пізно.

Він пішов...
На ворота схилилася пісня...
Коли осінь вмирає
на сивому-сизому вітрі,
Ми старієм на рік
за законами вічного права.
Та коли полишають нас
дивні поети -
повірте,
Що на цілу епоху
старіє народ і держава.