Де ти...

Так, ти не та, що я собі намріяв
Ти не блукаєшь, вранці по росі
Я на землі шукаю в небі мрію,
Але, де ти, де ти, де ти, де ти?

Нам знову дощ, змиває сльози в роси,
Нам деревА, шумлять щоразу вранці.
Я все голубив дивні твої коси,
Тебе нема і я… не твій обранцю.

Та де ж ті зорі, що сміялись в щастя
Чому загасли зірки мов свічки?
Та я не вибір  твій, не твій обранцю
Так говорила,… може це не ти.

А може знову вітер лихо сіє,
А може знову в осіні біда.
Моє волосся більше засивіє,
Чому мовчиш, ти стала вже не та.

Не та вже постать, крила опустила,
Не ті слова зривають нам вуста.
Ізнов біда в гостини запросила
І я не той і ти давно не та.

А пам’ятаєш, зелень різнотрав’я.
П’янкого терену затерплий смак.
Ти, як завжди, одне мое бажання,
Що загубив, зоставив тільки страх.

Ти не дивись, що знову сльози ллються
Твоє обличчя тільки мерехтить.
Ми не одні, та нащо нам те людство
Одне бажання… взнати як же ти

Так, ти не та, що я собі намріяв
Ти не блукаєшь, вранці по росі
Я на землі шукаю в небі мрію,
Але, де ти, де ти, де ти, де ти?