Коли пролунають останнi вiдлуння потягу
I течiї міста покинуть мої судини,
Я знайду власну Кононiвку та Iнтермецо,
Мiсце - де зможу побути людиною.
Без зайвих образ і якихось дешевих знайомих,
Без шуму кафе і драконів-автомобілів,
Де немає зв'язку зі світом - лише з тобою,
Де чорне минуле перетвориться на сніжно біле.
Там сухо і затишно, просто посеред лісу,
Там на галявині власний маленький Всесвіт.
Тут ти віриш у мене, не в Бога, там Будду, Крішну,
Тут при яскравому світлі зіниці не меншають...
Теплим і затишним подихом дихає вітер,
Зовсім не так як у місті, посеред пробок.
Всі дорослі стали, чомусь, як діти.
Пташки прилетіли сюди з вирію, де залишили злобу.
За межами
© Copyright: Фелон Кэлебрит, 2016
Свидетельство о публикации №116060707485
Свидетельство о публикации №116060707485
Рецензии