Сум

Роки багатi болючим на душу лягли.
Голову вкрило снiгами – бездонними, бiлими.
Я вже така, щоб не я – а менi принесли.
Наче бездомний собака, на старiсть голодною бiгаю.
Як же вiн згiрк, сей святий i насущний шматок!
Крихiтки хлiба iще не придумано вищого.
Зона вiдторгнення, зона блокади,  «зона АТО».
Там, де слабих i голодних, уже вiдпрацьованих, знищують.
Лiнiя пекла, з бокiв майорять прапори.
Жито, i  небо, i кров, i земля – все знайоме.
На вiдпочинку заслуженiм – значить, помри!
Стала я зайвою в теплому рiдному домi.
Я «терористка» -- вся плата за честь i за труд.
Зiр виїдає, i небо сiрiє з образи.
Ненависть, наче об прапор, об честь мою труть.
Хлiб мiй забрали, i iм’я, i пам’ять – все зразу.
Крається серце, трiщить, мов пташине  крило.
Свiт мiй двоїться, шматки розпадаються грiзнi:
Тут – весь мiй дiм, i  сьогоднi моє, i  тепло,
Там – земляки мої, рiд мiй, i  мамина пам’ять, i  пiсня.
Як менi жити, о друг i сусiд мiй, скажи?
З вбивця-рiднею нiколи не станемо квити.
Там, де могилка тиха забута лежить,
Так захотiлось рiдною мовою поговорити…
               29.03.2016