Вiдчай

По чиєму недоброму знаковi
Ми в багнищi вiйни зависли?
Я втомилася, мов собака,
Вимiтати чужi пiд’їзди.
Я тягаю вiдра пудовi,
Iз поклоном панiв  вiтаю.
Там, де плюнуть вони соiзволять –
Пiдмiтаю, до дiр витираю.
I не має моє iснування
Нi тепер, нi  в майбутньому змiсту.
Пропливають крiзь мене панi,
Наче через порожнє мiсце.
Всi менi, пiдтирачцi, тикають,
Всi мене презирають – порами.
I у свiтi, такому великому,
Одиноко менi  i порожньо.
Я з мiтлою й ганчiркою зрiднена.
Прибирати в панiв треба вмiти.
Там, де я так стараюсь, услiд менi
Без зазрiння сумлiння смiтять.
I хоч би я iз шкiри вилiзла,
Не спитають – чи хоч жива я.
Не людина для них я – вилизень.
За грiхи – може, й їх – вiддуваюсь.
I у тихої, доброї мрiйницi
Плечi зiгнутi пiд ударами.
Я у долi не вчителька – двiйочниця,
На колiнах стою, покарана.
I на їжу тут не заробить менi.
I здаються цi муки вiчними.
Нi до кого менi прихилитися
Зi сльозами, зi скаргами, з вiдчаєм.
Де вiйною в планету гупають,
Там, де свiт загримiв засовами –
Одинока, голодна, розгублена,
Я не навчена пристосовуватись.
I сумує диплом з вiдзнакою:
Надто довгi у нього канiкули.
По чиєму ж печальному знаковi
Все так вивернулось – гiрше нiкуди?
                28.03.2016