Адам та Ева

Цей віршик почну від народження Світу,
Коли Бог життя дав Землі й чоловіку.
Коли Бог створив чоловічу істоту,
Провівши в Раю генетичну роботу.

Улюбленцем Бога був той чоловік,
Всім звірам, пташкам він імення нарік.
Тинявся по Раю, з нудьги сумував
І врешті у Господа він попрохав:

«Ти добрий мій Боже, та все ж хочу я,
Щоб в мене в Раю була власна сім’я,
Щоб зміг я дружину щоденно кохати -
Тоді перестану з нудьги сумувати.»

Замислився Бог, як йому поступити,
Із чого ж дружину Адаму зробити?
Людських запчастин він в запасі не мав -
Він їх у створіння Адама поклав.

Та все ж ображати свій витвір не став,
Гіпнозом Адамчика міцно приспав.
Забрав хірургічним втручанням ребро,
Щоб жінку створити йому на добро.

Додав до ребра кілька променів сонця,
Що світить яскраво у чисте віконце.
Додав всіх чарівних відтінків зорі,
Що фарбами ллється в ранковій порі.

Задумливий місяць в час смутку додав,
Та про лебедину красу він згадав.
Грайливість додав кошеняток малих:
Чорнявих, білявих, плямистих, рудих.

А потім Бог взяв граціозність газелі,
Щоб жінка була сексуальна в постелі.
Додав ще міцне притяжіння магніту,
Тепло від хутра та квіткового цвіту.

Усе подрібнив і гарненько змішав.
Подумав Бог трішки і зверху додав:
Холодне, мов лід, зірок мерехтіння,
В’їдливої мухи настирне жужжіння.

Упертість ослиці, ревнивість тигриці,
Акулячу зверхність в бурхливій водиці.
Та мстивість пантери, отруйність від змій.
Додав нищівну безпощадність стихій.

В кінці він узяв кровожерливість п’явки,
Дурману додав наркотичної травки.
Все знову змішав і зліпив у клубочок.
Клубочок - у горщик, а горщик - в куточок

На ранок з горщечка з’явилася діва:
Красива та статна і справа, і зліва.
Її Бог вручивши Адаму прорік:
«Тепер Єві ти назавжди чоловік.

Бери всю як є і не пробуй змінити!
Бажаю разом в щасті, злагоді жити.
Терпи до останніх від неї ти днів,
Нудьги більш не буде, все як ти хотів!!!»


Рецензии