По-народному

Тiльки мiсяць на поле виступить
I розкидає свiй горох –
Унизу якийсь дурень вистрелить,
Й починається: -- Тох! – Торох!
I шапками об землю гупають,
I вовтузяться в купi малiй,
I круг мене такою купою,
Наче я отут – пуп землi.
Налiтають орли i соколи
I скубуться у всiй красi.
Та залиште мене у спокої!
Одчепiться од мене всi!
Луплять в бiлий свiт, як в копiєчку –
Аж земля пiд ногами руда.
I летить на планету пiр’ячко,
I дзюркоче кров, як вода.
Десь за хмарами щастя мальовано,
А у дурнiв чуби трiщать.
Та не треба мене завойовувать!
Та не треба мене захищать!
Стiйте! Кров людська – не водиця!
Проливати її – не годиться!
Не набридло вам, хлопцi, удобрювать
Тiлами своїми траву?
I без вашого щастя добре менi!
I сама як-небудь проживу!
Вже мiзки, наче тiсто, роздовбанi!
Вже забула i як мене звать!
Нi, це ж треба – такими довбнями,
Щоб своїх же людей убивать!
Всiх – iз дядями довгорукими,
Задовбала ваша вiйна!
А згрiбайте - но, хлопцi, пукалки,
Та й котiться iз ними – на…!
Що, солодке обiцяне згiркло?
Малювали – і се, і те?
Хлопцi, плюньте з високої гiрки!
Йдiть додому, в сiм’ю, до дiтей!
Тiльки б зашморг вiйни ослабили!
Бо по ваших кривавих трудах
Все, що маю, сама вiддала би вам –
Тiльки в мене нiчого дать.
Бо чужого життя не оцiнено.
Мабуть, видно й самим в глибинi.
Не туди ви зброю нацiлили! –
Вже повiрте, дурнiй, менi.
                21.04.2015