Запорошило, замело,
Весна втомилась, відступила.
Давно такого не було,
Щоб квітень снігом забілило.
Схмарніло небо голубе,
Заплакали дерева з болю,
А вітер свище, сніг мете,
В останній раз відчувши волю.
Давно на річці тріснув лід,
Ожили пагони вербові,
До сонця усміхався цвіт
Підсніжників на ніжках кволих.
Подекуди вже пишно ряст
Почав стелитись килимами.
І тут зима згадала враз
Свої борги і над полями,
Весну затримавши в долині,
Де верби стогнуть ледь живі,
Почала струшувать з ряднини
Борги останні - снігові.
Зимов борги
© Copyright: Подчаха Галина, 2016
Свидетельство о публикации №116060210476
Свидетельство о публикации №116060210476
Рецензии