Моя любов, вже пізнана печаль,
Торкнись своїм крилом його душі.
Душа хай озоветься і полетить у даль,
Мене знайде, одну, у сутінках тишІ.
Хотіла все забути... Та серце крає сум.
І в заметіль й мороз не забував мене.
І навесні - усе цвіло не було сірих дум.
Були ми разом, ця мить, здавалось, не мине.
Ніколи не казав кохання ніжних слів.
Лиш квіти дарував і зустрічі, як свято.
Тебе кохала я. Ти ж одного хотів...
І квітів і святкових днів було не так багато.
П1знана печаль
© Copyright: Тамара Горбаченко, 2016
Свидетельство о публикации №116053104327
Свидетельство о публикации №116053104327
Рецензии
