304. Василь Стус. Дороги все прочь от себя. Ступай

Дороги все – прочь от себя. Ступай
теперь назад, познав пределы  сердца,
где на студеном ветре задубела
взревевшая косматая душа.
Теперь ступай назад. Обороняйся
от черного проклятья борозды,
что распахала сердце и наполы
промежевала  твой округлый сон.
Теперь ступай назад. Нету ни ночи,
ни дня для тебя нету.  Посеред
гнездись, как боль, которая спасает
от муки, одолев  ее.   Дороги  -
все от тебя. Там и ложись костьми
и жди прохожего. Седой ковыль
прошелестит над ним, словно сайгак.
И ветер пробежит. И чайка синяя
будет кричать от жажды исцелить
и степь, и солнце с ветром , и тебя,
полегшего костьми. Звонцы весною
пусть по тебе  молебен отзвонят.


Усі шляхи — від себе. Повертай
тепер назад, пізнавши окрай серця,
де на студенім вітрі задубіла
скричала і розкудлана душа.
Тепер вертай назад. Оборонися
від чорного прокляття борозни,
що розорала серце і надвоє
промежувала твій округлий сон.
Тепер вертай назад. Нема ні ночі,
ні дня тобі немає. Посеред
гніздися, наче біль, котрий рятує
від туги, воздоймаючи. Шляхи
усі — від тебе. Там поляж кістками
і жди подорожнього. Сиза тирса
прошелестить над ним, немов сайгак.
І вітер пробіжить. І синя чайка
кричатиме, запрагши відволодати
і степ, і сонце, й вітер, і тебе,
полеглого кістками. Хай дзвіночки
тобі подзвінне справлять по весні.