Вони вiльнi

Розправив крила свої сильні
Злітають птахи в неба синь.
Земля їх не тримає, вони вільні,
Для них існує тільки височінь.

Там простір, там надії на прекрасне,
І серед той блакиті і хмарин
Політ їх зігріває сонце ясне,
Стоїть навколо щебетання дзвін.

Я хочу як вони підняти руки
Й злетіти від буденності життя,
Спинити всі щемливі болю звуки
На викладених тернами путях.

Слабка... не можу зрушитися з місця,
Ледь-ледь уже жевріє вогник мій.
Бажаю дуже мати серце чисте,
Щоб виграти змогла останній бій.
 
Всі зайві тягарі свідомо скину,
Та сили наберусь з джерел святих.
Тоді полину... так, тоді полину
Від клопотів та всіх спокус земних.

І стану як птахи навіки вільною,
Зімліє серце в сонця промінцях.
Мабуть тоді й відчую себе сильною...
Але ще трохи часу до кінця.

Мета вона все більше наближається,
От-от розкриє квітка пелюстки.
Краплинку зачекати ще лишається
Поки допише Спас життя рядки.