Так сумно,
І в повітрі щось не те,
Все тихо і нічого не хвилює,
Мабуть, про це колись писав Данте,
По те що зірка осінь світ малює.
Так хочеться розтанути й не має сил,
Й не має сил йти і сподіватись,
Мабуть це дух осінній травипокосив.
І не дає нам привід перейматись.
Будь ласка, не сумуйте,
Просто осінь.
Вона нам марить листям очі,
Шумить дощами не дає поспати ночі.
Вона як дівчина розгублена,
Одна, сумна..
І позіхає нам такий розбитий настрій,
І робить з нас закоханих осіб.
Готових за кохання з даху впасти.
Та лиш би прокричать, на цілий світ.
«О, бідні люди! Я кохаю!
Кохаю палко як дитя,
Кохаю, що не бачу краю!
Кохаю більше, ніж життя»
Кохайте, навіть в цю безглузду осінь,
Кохайте не ховайте у собі.
Вона ж бо дійсно дівчиною не спросить.
Про що ви марите, на однині.
Мабуть, про це писав Данте
© Copyright: Анна Кудряш-Новикова, 2016
Свидетельство о публикации №116053009716
Свидетельство о публикации №116053009716
Рецензии