Птаха весни

Не пом’ятаю в марі чи у сні,
Тинялася не знаючи маршруту.
Ішла по не ходженій тропі,
Стискаючи в руці червону руту.

В другій руці життєво мерехтіло,
І билося що має в жилах сил.
Маленьке і тендітне тіло,
У небо рвучись з всіх зусиль.

Моя тропа кінчилася розтанув,
Перед мною стояв високий ліс.
І пильним оком на в круги поглянув,
я відпустила птаха в вись.

Він крилами махну, відчув свободу,
миттєво намір свій зробив.
І полетів, що аж то біля небозводу,
Помітний ледве силует марив.

Й обличчя засвітилось світлом,
З за горизонту сонця світ майнув.
« Ото ж все добре, все зробила вірно,
І день новий почавсь, і ніч він загубив...»

А ніч…Ой, що було той ночі,
Ми йшли бездумно по тропам.
Замружила тьма ночі очі,
Й не вірили що правда тим шляхам.

Тепер же ранок - тепле сонце,
Щасливий погляд мій пестить.
Птах споглядає мов в віконце,
Цю чарівну, й блаженну міть.

Лети ж моя посланко в небо,
Лети, і пильно виглядай.
Весна увійшла в усе в що треба,
І в хату, й в серце, і у гай.

Мені ж тепер лиш сподіватись,
У твою чесність що в піснях.
Мені співала біля хати,
Про весну що в твоїх словах.
А я повірила і досі,
Я вірю розцвіте все знов,
І гаю цвіт у цьому році,
Краіну полонить від снов.