Моя тополя

Заплітала осінь золотії коси,
Проливала сльози дощові,
Буйні вітри дули,
Аж дерева гнули,
Що вершки лягали,
Майже до землі,
І в широкім полі
Самотню тополю
Колихали вітри,
Із усіх сторін,
Осінь молода,
Осінь золота,
Я тебе прошу,
Сліз дощів не лий,
Вітри молодії,
Вітри буйнії,
Не гуляйте сильно,
Не ламайте гілля.
Не забирайте долю,
Не зломіть  тополю,
Бо то не тополя,
То моя любов.
Не в гронах калина,
Красива дівчина,
Розлучила нас,
Мачуха її.
Захотіла взяти,
Мене собі за зятя,
Я її доньку люблю,
Як собака грім,
Вона розгнівила,
Дівчину схопила,
Серед ночі вивела її на двір,
Потягла з собою,
У широке поле,
Там її в тополю,
Прокляла на вік.
І я маю горе,
Йти в широке поле,
Під свою тополю,
Кожен день і ніч.
Тож дощі осінні,
Тож дощі весняні,
Омивайте їй коси молоді,
Вітри буйні,
Вітри вільнії,
Гілля не ламайте,
Легенько обвівайте,
Щоб вона росла,
Висока і струнка,
І в широкім полі,
Була не одна!