* * *
А хто там зустрічається тепер,
де ми були щасливими з тобою,
де ті ж, банальні, верби над водою
і надто вільно плаває бобер?
Чи ж і вони так само, як і ми,
наївно мріють поєднати долі,
й націлувавшись до півночі вволю,
розходяться поспати до семи?
Ні, тільки нашим був той Божий храм,
де шепотілись клятви та молитви.
Для мене й досі ти – як Божий витвір
або як світле сонечко без плям.
Хоч ні жалю тепер, ані образ,
один лиш спогад як про весни в осінь,
ще б раз твоє погладити волосся,
ві сні тебе побачити хоч раз.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052602112
Свидетельство о публикации №116052602112
Рецензии