* * *
Знов згадалось, чого не забути,
що минуло навік і давно.
Білосніжними дюнами лютий
скрасив двір аж по саме вікно.
Тільки як мені всидіти в хаті?
Хай там що, я на гірку піду,
щоб на тесаних, зручних санчатах
опинитись аж там, на льоду.
Сто разів то з гори, то на гору,
поки місячний диск угорі
не підкаже їх світлості зорям,
що спочити пора дітворі.
Буде краяти мати буханку,
повну кварту наллє молока.
Стачить сил ще дійти до лежанки,
де рядно і подушка м’яка.
І побачу, немов на екрані,
у своєму хлоп’ячому сні
поміж дюн та казкових барханів
ту, що вже до вподоби мені.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052602107
Свидетельство о публикации №116052602107
Рецензии