Сборный день

      Соборний день

                Володимирові Яворівському

Тепер уже в історії вони,
ті мітинги незвичні многолюдні,
провісники вкраїнської весни,
коли ставало серцю тісно в грудях.

І люд напівзросійщений почув
своїх борців незламних і пророків.
А компартійний бонза, як склодув,
намарно надував сердито щоки.

Вже рятівний стандартний папірець
не виручав його за мікрофоном.
То наступав імперії кінець.
Оновлення воліли міліони.

І ми набули свій соборний день
під прапорові шелести урочі.
І в тій незвичній радості лишень
нам сльози затуманювали очі.

Вкраїно, ти у нас тепер навік,
прадавня, непоборна, неподільна,
від старшобратніх звільнена опік,
хоча й не та, як хочем, тільки ж вільна.

Нехай це ейфорія лиш, нехай,
а завтра знову вжалить біль тверезо,
та мукам найпекучішим вже край,
всю гидь колишню мов відтято лезом.

Ми вже народ, нам вічно бути ним.
Нікому в нас те право не відняти.
Так солодко п’янить Вітчизни дим,
хоча й імперський чад ще поки знати.