* * *
Вітер дме і з ніг, здається, валить.
Я ж бреду уперто до мети,
щоб отам, де височіють скали,
що мені призначено, знайти.
Як нав’яжуть бій ворожі зграї,
я довкілля трупами встелю.
Крізь діряві хмари сонце сяє,
землю зігріваючи мою.
Нелегке мені далося щастя.
І найвища тільки в тому суть,
що не маю права я пропасти,
що не маю права я не буть.
Заповітне все ж здійснити мушу,
хто б там супротиву не чинив.
Тим, хто свій народ вмістив у душу,
інших не дано прерогатив.
Долі в мене іншої немає.
Із шляхів надійних лиш один.
І якщо в бою від ран сконаю,
то на зміну мусить стати син.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052502580
Свидетельство о публикации №116052502580
Рецензии