* * *
Я так чекав пресвітлої години,
щоб нам побути разом наодинці.
Але надії пломінь раптом згинув,
як вартовий, уражений ординцем.
Ти наперед запланувала втечу
і повелась рішуче та жорстоко.
Не встиг тебе притримати за плечі,
а вже безжально ранять серце кроки.
Мої надії безпорадно в’януть,
мов квіти, грубо зірвані із стебел.
Як заздрю я тобі, моя кохана.
Коли б і я так міг піти від тебе.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052403385
Свидетельство о публикации №116052403385
Рецензии