* * *
Робімо так, як того хочуть люди.
Отож тебе віднині я не знаю.
Виразні очі і високі груди
уже, як євнух, більше не сприймаю.
І що тепер для праведного мене
твоя постава і жіноча зваба?
Я, мов теля на вигоні зеленім,
байдуже скіфську споглядаю бабу.
Що твій солодкий подих, свіжі губи?
Зате тепер, ніскільки не гріховний,
занудам я, мабуть, безмежно любий,
на що спроможний тільки дурень повний.
В угоду людям
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052403309
Свидетельство о публикации №116052403309
Рецензии