* * *
І доля звела нас до часу чи навіки,
всадила в тісноті, щоб до плеча плече.
Означене життя віднині новим ліком.
І серце серцю щось затаєно рече.
І зрозуміло все, що навіть слів не треба
про те, що в світі є допоки щастя й Бог,
як водний простір цей, що відбиває небо,
та сонце осяйне, що лиш для нас обох.
І все це ніби сон чарівний і жаданий.
І я у тому сні проснутися боюсь.
Так стрілися колись султан і Роксолана,
так суджено іще зустрітися комусь.
Хай що там ще кому, а наше нам збулося.
Якщо це лиш обман, спасибі за обман.
Вібрала очі синь. І вітер гра волоссям.
А любляча рука тонкий обняла стан.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052402855
Свидетельство о публикации №116052402855
Рецензии