* * *
І ти у вічі глянула мені.
І я, ще більш твою відчувши вроду,
у потеплілім зору глибині
все те, що так хотів, тепер знаходив.
І зайвими між нас були слова.
Все говорили лиш уста та руки.
Пливла, немов під хмелем, голова,
взаємними були солодкі муки.
Покірністю мене корила ти.
Я відчував себе царем і рабом
достиглої твоєї теплоти,
твоєї справді неземної зваби.
О, жінко, найвеличніше із див!
Водночас я народжуюсь і гину...
Я таємницю вічності відкрив,
що ти... ти і в гріховності невинна.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052305139
Свидетельство о публикации №116052305139
Рецензии