* * *
А я гадав, що то вже назавжди,
що більш не буде вороття до тебе
і що остерігатися не треба
тих місць, де тільки нам цвіли сади.
О, як же я жорстоко помиливсь,
коли повторна сталася розплата
і той же вирок, мов сокира ката,
мені безжально очі осліпив.
І знову рана болем опекла,
І я не знав так само, що робити.
І знов тебе не міг я не любити,
хоч гідною ти того не була.
І дух мій заметавсь, як болеро,
під ті ж акорди знані вже, трагічні.
Це горе вже тепер для мене вічне.
Незмивне, ніби каторжне тавро.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052304819
Свидетельство о публикации №116052304819
Рецензии