***
* * *
Хоч за вікном пейзажі вже осінні
і вкрита першим інеєм трава,
в тобі ще все від літнього горіння,
дурманять хмелем шепоту слова.
І тіло скуте сукнею так тісно,
що просто гріх не вивільнить його.
Немов на дріжджах з ночов сходить тісто,
що час йому у форму й на вогонь.
І наша нам пора таки настала
вже прорвану втолити ненасить.
Як солодко мені від твого шалу,
де вічності зрідні коротка мить.
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052304793
Свидетельство о публикации №116052304793
Рецензии