* * *
Коли нестерпно землю напекло,
на ліс, дорогу і зомлілу ниву,
неначе із відра, пролилась злива
така, що й світу видно не було.
І рвали небо блискавки навпіл,
одному лише Господу підвладні.
А потім грім, оглушливий і владний,
повільно й тучно проступав, як віл.
І заглушаючи машинний рев,
густі краплини дужче лопотіли
по ніжних пелюстках ромашок білих
та листю мов наляканих дерев.
Потоки поєдналися в ріку.
І ноги вже грузьке багно місили.
Металась, вила, била дика сила
вітрами, мов нагаєм на скаку.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052301192
Свидетельство о публикации №116052301192
Рецензии