Розставання

Ти зробив мені нестерпно боляче,
Вбивши іржавий цвях у моє серце,
А я тремтіла, все плакала стоячи,
Та не знала чи воно ще озветься.

Чи заб'ється колись, тобою розбите,
Розсипане на мільйони шматків,
Чи відновиться та кров тобою розлита,
Яка витікала на поталу далеких вітрів.

Невже я так безнадійно люблю,
Що готова прощати ненависть і гнів,
Завжди жадібно голос і погляд ловлю,
А ти і любити мене ніколи не вмів.

Чому я завжди вірю, завжди прощаю,
На краще чомусь ставки роблю,
А у відповідь зовсім нічого не маю,
Ніби кидаю кохання у сталеву броню.

Невже це я чимось тобі завинила,
Чи може не підтримала у години лихі,
Я ж лиш тебе так міцно любила
І літала з тобою, не торкалась землі...

А ти з часом став холодний, мов лід,
Гордий чомусь, байдужий і злий...
О, доле! Зітри усе, не залишивши слід
І серце змучене моє від крові омий!

Може ти підеш і стане краще обом,
Життя у інше русло поверне помалу,
Та не буде боліти той давній перелом,
У якому виявилось кохання так мало...