…спостерігаючи в ніч твою ніжність
я знов потрапляю у зливу над містом…
вітер здіймається в серці моїм,
мрії розхристують душу, наосліп
пристрасть думок вивертає
щойно народжений світ-оман
сплутує нас божевіллям одним –
навзаєм в мовчанні заплющені очі…
тягне неволя свободу до краю,
тішиться болем знедолена доля…
залишки віри рваними кроками,
жовтнем розлуки туляться ніг…
нам, як тим бранцям бракує відваги
ходимо ніби по колу повторень,
зливи сумбурні – між нами думки,
не віддзеркалюють наші дороги…
так, наче нас не було тут ніколи –
ми пересічні, але не в Любові!..
змушені згадувать нарізно ми
час закарбований пам’яттю в вічність…
закарбованi...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116052201322
Свидетельство о публикации №116052201322
Рецензии