Сузір’я
Ми, поети, як сонця й планети,
що в Господнім Всесвіті тремтять.
Знані нам високі творчі злети
і нестерпний біль саморозп’ять.
В час цвітіння, в навісні негоди
чи коли всесвітня благодать,
вже як є ми в рідного народу,
в нього нас нікому не віднять.
Всі непересічні ми особи,
а не схожі, як у гільзі дріб.
Ми – вітчизни вірні хлібороби.
Душі живить наш духовний хліб.
Хтось із нас Шевченко, хтось Тичина,
хтось і безіменний, як солдат.
З однієї Бог ліпив нас глини.
І один у нас одвічний кат.
Наші вороги лютіші звірів.
Шанувальна теж відбірна рать.
В рідному вкраїнському сузір’ї
летимо, як іскри від багать.
Тож у час чарівний вечоровий
за крутим торговицьким горбом,
де зоря жахтить Маланюкова,
лет і мій відкриє астроном.
Созвездие
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052001843
Свидетельство о публикации №116052001843
Рецензии